"Молодь — це та сила, що здатна перетворити ідеї на дії". Е. Хемінґвей
Ми поспілкувалися зі студенткою Луцького національного технічного університету, спеціальності «Журналістика (Медіакомунікації та PR)» Уляною Боровською. Нещодавно вона здобула перемогу в номінації «Внесок у формування молодіжної політики, розвиток молодіжного руху та реалізацію молодіжних ініціатив» і була відзначена Премією за вагомі досягнення молоді у розбудові Луцької міської територіальної громади.
Її шлях почався ще у 2019 році, коли вона, як каже сама, «просто фанатіла від діяльності» і не думала про відзнаки чи винагороди. З того часу вона брала участь у десятках молодіжних проєктів, допомагала організовувати заходи, створювати простір для розвитку та самовираження молоді. І саме за щирість, постійність та любов до своєї справи її помітили та нагородили.
У цьому інтерв’ю ми говоримо не про нагороди, а про те, як можна змінювати своє місто, надихати інших і не боятися починати з малого.
– Привіт, Уляно! Вітаємо тебе з таким важливим досягненням! Коли ти дізналася про перемогу, ти відчула, що час зупинився. Розкажи, що саме тоді переповнювало тебе сильніше — радість, вдячність, чи відчуття, що твої старання нарешті помітили?
– Я не одразу навіть повірила. Було відчуття, що час зупинився. Знаєш, коли ти щодня щось робиш і робиш це не для відзнак, а тому що воно тебе надихає. І ось у якийсь момент хтось каже: «Ми бачимо. Ми цінуємо». І тоді всередині тепло, вдячність, усмішка — все одночасно. Особисто для мене ця відзнака радше про те, що помітили твою любов до справи.
– Як ти вважаєш, що стало головним фактором твоєї перемоги в номінації?
– Мабуть, щирість. Я ніколи не приходила в громадський сектор із розрахунком «отримати щось». Я просто почала фанатіти від діяльності ще в 2019 році, у цю атмосферу, коли люди щось творять не заради вигоди, а з віри, що можуть змінити своє місто. І з того часу я не зупиняюсь. Постійність от, напевно, ключ.
– А про проєкти, які ти згадала, скажи трохи детальніше: що саме для тебе було особливим у «Стартуй: кар’єру» та «Youth Connect for Ukraine»?
– Кожен проєкт, у якому я брала участь, — це частинка мого серця. «Стартуй: кар’єру» і «Стартуй власну справу» стали для мене особливими. Проєкти «Youth Connect for Ukraine» і «Next Gen Voices» показали мені, наскільки сильною може бути молодь, якщо їй дати підтримку. Але загалом, проєктів під час роботи було багато, я не можу обрати, який із них найважливіший. Вони всі різні, але сторони усіх: бажання змінювати, але з любов’ю.
– Як, на твою думку, створити такий простір, щоб молодь реально хотіла залишатися і діяти?
– Для мене молодіжна політика — це перш за все люди. Це простір, у якому молодь має право на голос, на дію, на помилку. Це коли ми не чекаємо, поки хтось зверху щось зробить, а самі беремо і формуємо свої правила. Я вірю, що справжні молодіжні проєкти — це не ті, що гучно презентують, а ті, після яких людям хочеться залишитися й щось продовжити.
Вони мають бути чесними, відкритими, такими, що створюють спільноту. Бо політика без людей — це просто текст. А молодіжна політика — це живий процес довіри, підтримки і дії.
– Часто чуємо, що молодь пасивна. На твою думку, чого бракує, щоб вони активніше діяли?
– Віри, що їхній голос справді має вагу. Молодь дуже часто зіштовхується з фразами «це не на часі» або «так уже вирішили». І тоді втрачає бажання щось змінювати. Мені здається, що треба давати молоді відчути результат, щоб вони бачили, що їхня думка важлива.
– Тобі вдається надихати тих, хто каже, що «нічого не залежить від мене». Як це працює на практиці?
– Не тиском, а прикладом. Бо як тільки людина бачить реальні зміни, зроблені людьми, вона починає вірити, що може теж. Я бачу це щодня у своїй роботі: варто лише запросити людину просто допомогти, і за деякий час вона вже сама ініціює проєкти. Зміни починаються не з примусу, а з натхнення.
– І ще цікаво, як журналістські навички допомагають тобі в громадській діяльності?
– Журналістика навчила мене бачити глибше. Не лише події, а сенси за ними. Коли ти працюєш із людьми, важливо чути інтонації, емоції і головне — історії. Моя комунікаційна робота в Молодіжній раді, у проєктах — це теж своєрідна журналістика: я розповідаю про зміни, показую, як люди ростуть. Іноді одна історія у соцмережах може надихнути більше, ніж сотня зустрічей. І саме це найцінніше.
– Яку роль у твоєму становленні відіграв університет?
– Луцький національний технічний університет дав мені не лише знання, а середовище викладачів, які вірили, друзів, які надихали! Саме тут я вчусь шукати баланс між творчістю і відповідальністю, між мріями і конкретними діями.
– І наостанок: що б ти порадила тим, хто хоче діяти, але не знає, з чого почати?
– Почни з малого. І не бійся, що це замало. Піди на волонтерський захід. Напиши в організацію. Запропонуй ідею.
Головне — не чекати, що хтось інший зробить перший крок. Бо коли ти дієш, навіть невпевнено, навіть з сумнівом, уже тоді починаються зміни. І ніхто не має рецепту, як правильно бути активним. Головне, щоб було щиро.
– Якщо одним реченням: «Мій внесок у молодіжну політику — це…»?
– Віра в молодь, яку я бачу щодня, і створення простору, де кожен може відчути свою силу. Моє кредо: роби з любов’ю і вірою. Навіть якщо ніхто не бачить — відчуття усе одно зробить своє.
У підсумку нашого інтерв’ю можна сказати, що навіть маленькі кроки здатні створювати великі історії, а одна щира ідея може надихнути цілу громаду. Слова Уляни нагадують нам: щоб змінювати світ довкола, не обов’язково чекати нагороди — достатньо робити з любов’ю те, що тебе справді надихає.
