Вічно живе Шевченкове слово: у Луцькому НТУ відзначили 205-ту річницю від дня народження великого Кобзаря

Новини / 06.03.2019 /

Вічно живе Шевченкове слово: у Луцькому НТУ відзначили 205-ту річницю від дня народження великого Кобзаря

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими,

ф, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу —

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій — не своїй землі.

I не пом’яне батько з сином,

Не скаже синові: — Молись.

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись. —

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.

Т.Г. Шевченко

День вшанування пам’яті Т.Г. Шевченка – свято, яке щороку відзначається у стінах Луцького національного технічного університету. З нагоди 205-ї річниці від дня народження визначного українського письменника і художника кафедрою української та іноземної лінгвістики, відділом соціокультурної та виховної роботи, бібліотекою університету проведено урочистий захід, у якому взяли участь викладачі та студенти Луцького НТУ та Технічного коледжу Луцького НТУ.

Розпочали урочистість ведучі Анна Климовець та Ілля Свистюла.

Про перебування Т.Г. Шевченка в Переяславі, його мрії й сподівання, написання «Заповіту», арешт, довготривале й тяжке очікування свободи розповіла у вступному слові доцент кафедри української та іноземної лінгвістики Наталія Шкляєва.

«Т.Г. Шевченко – одна з найобдарованіших у світі постатей. Про це свідчить велика кількість зведених йому пам’ятників. Можливо, це тому, що, як кажуть, «нашого цвіту – по усьому світу. Де б не були українці, вони завжди несуть у серці любов до рідної землі і любов до Т.Г. Шевченка», - зазначила вона.

Про нашого поета написано багато творів. Це надзвичайно цікаві зразки великої прози: романи О. Іваненко, В. Шевчука, Єжи Анджиєвича. Це нариси, статті. Серед них твори Маріети Шагінян та Паустовського. Це поеми та поезії. А скільки створено картин, ілюстрацій до «Кобзаря», а скільки музичних творів! Мета їх – і популяризація імені, і ознайомлення з творчістю, і самовираження себе як українця.

Проте інтерес до Т.Г. Шевченка не спадає і донині. Про це свідчить поява творів про поета у жанрі есе. Саме такою є книга-есе Романа Горика «Де Альта плаче», де автор висвітлив історію написання «Заповіту» Т.Г.Шевченка. Події, описані у цьому невеликому за розміром романі, пов’язані з територією України, що розкинулась на берегах невеликої річки Альти (притоки Дніпра), всього 41 кілометр завдовжки, що у старих хроніках мала назву Альта, Лотиця, Ольта. Чому Альта плаче? Та тому. що тут відбувалось багато вбивств (від страти братів – князів Бориса та Гліба – до возз’єднання України з Росією. Річка плаче кров’ю.

А у повісті Т.Г. Шевченка «Близнята» є такі слова: «Береги Альти поросли високими очеретами, так, що самої річки не видно, хіба що навпроти Сокориного хутора, де на широкому просторі густі зелені очерети – порозтикано купами розлогих гіллястих верб, виглядає невеличка білява церква; збудували її своїм коштом христолюбиві міщани міста Переяслава саме над тим кам’яним стовпом, що відзначав місце смерті неповинного Бориса. За цвинтарем, аж до самого міста, стелиться рівнина, засіяна житом та пшеницею й рясно вкрита історичними могилами. І що ближче до міста, то могили ті все вищі й частіші, так що міського валу здалека зовсім не видно, і здається, що місто збудоване на могилах».

Для Тараса Шевченка Переяслав був суцільною могилою. Бо тут, вважав, були поховані воля й честь України. Тут Україна була продана москалеві. Як відомо з біографії Шевченка, першу подорож по Україні він здійснив у 1843 році. Однак у Переяславі він не був. У цей рік він відвідував знайомих йому людей, а у Переяславі таких не мав. У 1845 році він закінчив Академію і звернувся до Ради Академії з проханням видати йому подорожній білет для виїзду в Україну.

У Переяславі у 1844 році проживав Андрій Йосипович Козачковський, корінний житель цього міста, Тарас Шевченко познайомився з ним через викладачів Переяславського училища. У Петербурзі, як відомо, була чимала колонія українців, але серед їх гурту вирізнялись переяславці, які навчались у Медико-хірургічній академії. Серед них був і Данило Рева, який розповів Шевченкові, як вважають, свою історію, і на основі тієї оповіді Т. Шевченко написав п’єсу, яка спочатку так і називалась – «Данило Рева». Згодом, щоб «таємне» не стало явним та щоб назва гарно зазвучала і по-українськи, п’єсу названо «Назар Стодоля». Як припускають, її було вперше поставлено українською мовою українцями цієї ж академії. Звичайно, глядачами також були українці.

З Т. Шевченком А. Козачковський познайомився спочатку заочно, прочитавши в альманасі «Ластівка» його твори. Про своє захоплення розповів землякові, а той запропонував йому особисте знайомство з поетом. Знайомство Т. Шевченка та Андрія Козачковського переросло у велику дружбу. Т.Шевченко полюбив його родину, сім’ю, його радо зустрічали, давали йому поради, допомагали. У другий свій приїзд у Переяслав Т. Шевченко прожив у Козачковського два місяці. Був серйозно хворий, але намагався цього не показувати на людях. А. Козачковський захоплювався ерудицією поета. Т.Шевченко читав, переважно, «Біблію», у якій відзначав місця, що вражали його величчю думок.

Жити у будинку А. Козачковського було незручно, бо нещодавно він горів, його ремонтували. Тому вирішили відіслати поета до пацієнта Андрія Козачковського, Степана Никифоровича Самойлова, який жив одиноким у великій хаті. Тут, у В’юнищах, Т. Шевченко прожив місяць. За цей час він створив дуже багато поезій: «І мертвим, і живим…», «Холодний яр», «Псалми Давидові», «Маленькій Марині», «Минають дні, минають ночі», «Три літа».

У поезії «Минають дні, минають ночі», датованій 21 грудня 1845 року є такі слова:

Доле, де ти? Доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

І доля не забарилась. Наступного дня різко підскочила температура, що звалила його з ніг. Неймовірно різкий біль у шлунку, втрата свідомості і маячіння в гарячці. С.Н. Самойлов, побачивши тяжкий стан Шевченка, закутав його в теплу одежу і відвіз до А. Козачковського. Той ствердив черевний тиф і розпочав лікування. Т. Шевченко був довго непритомний, однак завдяки дбайливому доглядові прийшов до тями. Тут він написав «Заповіт». «Заповітом» назвав цю поезію М. Костомаров».

«Заповіт» Т.Г. Шевченка різними мовами: українською, англійською, німецькою, польською та білоруською, зачитали студенти першого курсу Шнайдер Софія (ПЛ-11), Радчук Дмитро (ПЛ-11), Бубало Дарина (ПЛ-11), Клімук Софія (ОП-11), Шкляєва Ірина.

У музичному супроводі прозвучали твори Т.Г. Шевченка у виконанні Анни Климовець та Веремчук Ярослави.

Дует народного фольклорного колективу «Намисто» (керівник – Марія Ковальчук) виконав у сучасній інтерпретації українську народну пісню «Вербовая дощечка».

Студенти Технічного коледжу Луцького НТУ Вітюк Анжела та Гелім Дарина прочитали вірші Т.Г. Шевченка «Лебедин» та «Думка», Джовко Дарина – вірш Лесі Українки «Квіток, квіток».

На заході продемонстровано фільм «Великі Українці – Т.Г. Шевченко».

Доцент кафедри української та іноземної лінгвістики І. В. Горобець відзначила: «Шевченка проганяли з рідної землі. Він не раз змушений був покидати Україну й усе, що із нею пов’язане. Але поет завжди вірив в Україну, у її воскресіння і цю віру вселяв у кожного українця…».

Працівниками бібліотеки організовано виставку на тему: «Велике слово Кобзаря», де представлено книги та періодичні видання.

Відповідальні за технічну організацію заходу – Сергій Герцик та завідувач лабораторіями кафедри комп’ютерної інженерії Віталій Самарчук.

Українці, поховавши Тараса Шевченка, відчули свою велику втрату. Він став для України пророком, месією. Він залишив людству неповторні життєві істини, показавши, як поневолений, зведений до стану раба народ буде здатен піднятись з колін, вийшовши на загальнонаціональний, міжнародний рівень і бути рівним серед рівних у «сім’ї вольній, новій».