Секрети художньої магії: Руслану Чугаю - 50!
Кажуть, що художник має бути бідний, голодний… адже він керується лише відчуттям натхнення і не ставить за мету матеріальне збагачення, але цей міф впевнено спростовує відомий волинський художник, асистент кафедри дизайну та графіки Луцького НТУ Руслан Чугай.
Завжди активний та натхненний; художник-експериментатор, який і мурує і шпаклює; митець, який надихається жіночою красою і вчить студентів малювати серцем. Про себе та творчість в інтерв’ю з Русланом Чугаєм.
-Як будувався ваш кар’єрний шлях і чому вирішили стати художником?
- Із самого дитинства, ще коли ходив у дитсадок, почав малювати та уже брав участь у конкурсах. Тато казав, коли я був малим, то хотів бути поваром… але це дитяча мрія. Я завжди знав, що буду малювати, ніколи не мріяв бути космонавтом, а от художником - хотів.
У 1986 році намагався вступити до Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша, але не вдалося. Тому рік готувався і навіть працював у стоматологічній клініці, малюючи санбюлетні. Паралельно їздив у Львів на заняття із професіоналом Тарасом Драганом (український художник, заслужений діяч мистецтв України, член НСХУ, - ред..) і у 1987 році таки вступив в училище, де провчився до 1991 року та здобув спеціальність художник-оформлювач. Це була на той час дуже популярна спеціальність, а студентське життя активне, із патріотичним зростанням та купою нових знайомих.
- Де вперше почали працювати і як потрапили до Луцького НТУ?
- Повернувшись до Луцька, влаштувався на роботу. Тоді саме були складні 90-ті і я вирізав скриньки, розмальовував їх. У 1992-му потрапив у ВПУ №2, там потрібен був майстер виробничого навчання і відкривали спеціальність «художнє оформлення». А через чотири роки мій кум запропонував піти у Луцький НТУ, де саме почали створювати кафедру дизайну і так мене взяли завідувачем лабораторії.
Попрацювавши рік, я здобув освіту дизайнера, а у 2002 році пішов на викладацьку діяльність і вів дисципліни «Шрифти», «Композицію», «Рисунок», «Живопис». Так досі працюю на кафедрі. Впродовж цього часу я паралельно займався художньою справою, малював картини, брав участь у симпозіумах, влаштовував персональні виставки.
- Чи не заважають одне одному викладацька справа та творчість?
- Я навіть поступив в аспірантуру, але не захистив, бо мене більше тягне у творчий напрямок. Але це не заважає, бо презентація власних робіт та участь у виставках прирівнюється до наукової статті. Коли ти працюєш в художньому напрямку, а це – моє життя, студенти це бачать і їх легше зацікавити. Тому мені набагато цікавіше займатися творчістю, аніж сухими науковими статтями.
- Ви вважаєте себе строгим викладачем?
- Я завжди входжу в положення студента, але кажу зразу, що не кожен може бути художником. У мене багато статтей, є Youtube сторінка, власний сайт, тому вони можуть ознайомитися з творчістю і побачити, чим я живу. Я легко знаходжу контакт зі студентами і навіть маю випускників, які уже давно стали мені друзями.
- Як зацікавлюєте студентів, маєте специфічні підходи?
- Коли я навчався в художній школі і в училищі, викладачі багато вимагали. Я розумію, що мають бути ази, але коли 10 людей малюють дуже подібні роботи, наслідуючи викладача, як на мене, не дуже добре. Коли ти ідеш у вільне плавання, це починає заважати, бо ти хочеш контрасту, а в тебе позаду: «Це ж не правильно». Ти боїшся порушити ті моменти, які існують в живописі чи рисунку, а це, навпаки, треба робити, тільки тоді буде справжня творчість, тоді тебе рве.
Один художник навчив мене варити фарби, вони виходять такі яскраві. І я собі так хотів відкритий мазок зробити чи провести мастихіном фактуру, а потім думаєш, що скажуть: «Воно таке контрастне, художник-дальтонік». Але ж саме в таких випадках ти себе показуєш як творчу особистість; коли ти не зациклюєшся на певних моментах, тоді вільно себе почуваєш.
Так само і зі студентами. Я розумію, що є програма і її потрібно дотримуватися, але треба якісь акценти і підходи студентам давати. Я помітив одну річ, коли ти ходиш аудиторією і підходиш до студента – він завмирає і не малює, думає, що зробить щось не так, зіпсує роботу і отримає зауваження. Я навпаки кажу: «Ви зіпсуйте, але коли будете виправляти, я вам підкажу». Оце є навчанням і знаннями. Хоча кожна робота, навіть якщо вважають, що вона десь не здало намальована, вона має право на існування. Я кажу, поки дітей не псують, вони серцем малюють, цікаві фантастичні роботи виходять і вони не задумуються правильно вони роблять чи ні, там дійсно - творчість.
- Розкажіть про вашу творчість, якої тематики дотримуєтеся?
- В далеких 1996-97-хх роках у мене була більш соціальна тематика, хоча дивлячись на прожитий час, я би вже цього не малював. Все-таки юнацький максималізм переважав, коли хотілося показати, що таке біле та чорне, добро та зло. Хоча дехто мені каже, що це були глибші роботи. Я розумію, що художник має бути думаючим, але вважаю, що так само він має відчувати серцем, часом політати в хмарах і відірватися від реальності.
- Яка ваша улюблена техніка?
- Я багато любив і гуашшю малювати і темперою, але олійний живопис – найцікавіший. Я люблю експериментувати з фарбами. Коли варю фарби зі звичайної малярської, маю її цілу банку і можу ложкою брати, місити фарби… цей процес магічний і ти відчуваєш себе володарем ситуації, володарем полотна.
- У чому ваше джерело енергії?
- Енергію краще віддавати творчості, а в творчості є ще жінки. Жінка – берегиня, задоволення, натхнення, пісня, муза… багато можна називати, але художник таке створіння, яке надихається жінкою. Найкращий наркотик – це жінка, від неї черпаю натхнення. Навіть маю серію картин у стилі НЮ, хоча і не малюю натуралістично.
- Художня справа прибуткова чи все-таки потребує більше вкладень?
- Кажуть, що художник має бути голодний, бідний… хоча це не так, бо треба і машину мати, купувати багато фарб, їздити на симпозіуми, спілкуватися з людьми, якщо є кошти, виїжджати за кордон. Так ти не будеш варитися у власному соку, ти матимеш простір для творчості, втягувати в себе як губка і тоді змінюватиметься стилістика. Так, художня справа потребує вкладень, але є і дохід. Я, наприклад, машину придбав суто за свою роботу, поставивши за принцип, що треба купувати тільки за продані картини.
- Яку свою роботу ви продали за найбільші кошти?
- Найдорожча моя картина вартувала 2 тисячі доларів. Свого часу я малював для впливових людей і мені приємно, що були клієнти, які гідно оцінювали роботи і пропонували їх показувати на виставках. А бували і важкі клієнти, які потребували особливої уваги.
- Чи є у вас картина, яку б ви ніколи не продали?
- Це портрети рідних. Іноді шкода продавати власні роботи, але тоді ти блокуєш енергію грошей. Бувало, що ми з клієнтом домовлялися після продажу, просто взяти картину на виставку, але в такому випадку, змушений нести велику відповідальність за неї. Але є такі роботи як пам'ять, як машина часу, коли ти малював людину ще молодою, а сьогодні вона уже в поважному віці.
- Чи малювали коли-небудь свій портрет «Доріана Грея»?
- У мене є автопортрет 95-го року, не Доріан Грей, але фішка в тому, що було намальоване – збулося. Ми з друзями сміємося, що я такий собі «мольфар», тому іноді навіть побоююсь (сміється, - ред.). Наприклад, мовне питання. В мене є картина з назвою «А качки все крякали», де зображений козак Мамай без чобота, зрубане обскубане дерево, кіт, комуністичні крашанки, в качок язики прибиті цвяхами до дерева, а шляпки цих цвяхів – триколорні. Малював я її ще у 97-му році, а потім відбувалися різні загальнодержавні події… і зараз ця робота виглядає дуже сучасно та актуально.
А щодо автопортрету, там у мене зображені два крила - чорне та біле, як сутність. Світла – це мої виставки, релігія, щось позитивне, а де темніша – там і машина, і гроші, і жінки… все, чого я хотів на той момент. Але вже зараз я дивлюся на неї і думаю, ну пацан був, 24 роки. Зараз я розумію, що не треба ділити біле і чорне, зло і добро, бо як можна пізнати добро без зла. Тим більше, людина, яка починає осуджувати, в неї теж рожки прорізаються, адже треба у всьому знати міру і мати золоту середину, тільки тоді буде гармонія. Треба зі всіма, і злими і добрими вступати в контакт і робити свої висновки, черпати досвід і не відштовхувати людей від себе.
- У вас був популярний проект із портретами відомих виконавців. Розкажіть про нього?
- У мене була персональна виставка у 2009 році і там я представив вінок портретів українських виконавців із багатьох гуртів, таких як «Мері», «Kozak System» та багато інших. Головним критерієм відбору була україномовна музика. Із багатьма виконавцями склалися хороші дружні відносини і з’явився не один портрет. Це хороші безвідмовні люди, ми досі товаришуємо.
- Над чим працюєте зараз?
- Зараз трохи змінив стилістику, якщо раніше малював більше в академічному стилі, то тепер стилізую під поп-арт, вводжу шрифти. Започатковую серію «Джокер-ДжоКокер», як поєднання непоєднуваного, експерименти з фактурами, дуже люблю малювати портрети. Я, до речі, малюючи картини, почав знімати відеоролики. Спочатку робив це для студентів, а тепер викладаю в мережу у прискореному вигляді.
- Чи бувало, що дедлайн замовлення «піджимає», але немає натхнення. Як виходити з положення?
- Іноді відмовляюся від замовлень, але взагалі намагаюся зібратися і взятися за роботу. Одного разу було замовлення портрету, яке треба було виконати дуже швидко, а в середині так сумно… Я взяв відгул, не спав три дні і ночі і просто малював, адже повинен був зробити роботу. Я знаю, якщо я зроблю, то потім себе потішу: замовлю фарби, полотно, пензлі, мастихін… це мене стимулює, бо художник не мусить бути обдиранцем.
- У вас двоє доньок, вони теж дотичні до мистецтва?
- Доньки навчалися в Луцькому НТУ, одна на матеріалознавстві, інша – на дизайні. Тож, можна сказати, що уся родина фактично має відношення до творчості.
- Яка ваша мрія художника? Чого ще хочете досягнути?
- Напевно треба мати більше амбіцій, бо є дуже пробивні люди, які не мають скромності. Я вчуся бути подекуди нахабним і нескромним, навчився говорити «ні» і казати правду. Бо коли робиш по-іншому – мучишся сам, гризеш себе зсередини, починаєш хворіти. Бути відомим, багатим… та не треба цього. Хочу, щоб мені було добре зі своїм оточенням, щоб всім було комфортно, всі були здорові та при матеріальних благах і духовність щоб не втрачали.
- Ви відчуваєте себе щасливим і реалізованим?
- Я ще наче і не реалізований, бо планів є багато і є куди іти. Хоча часом крила опускаються, але я лише на шляху до реалізації.
Ілона Карпюк та Олена Третяк, відділ іміджу та промоції
