Патріотами не народжуються, ними зростають!
Найбільший виклик сьогодення – це те, що наша молодь має страшного вчителя: війну. Війна змінила життя усіх українців, усієї держави. Змінила дуже по-різному: чиєсь життя поділила навпіл, чиєсь знищила зовсім, а хтось і досі не помічає й не відчуває її.
Пережитий біль – розділений біль. Саме тому 3 червня в Луцькому НТУ відбувся захід вшанування учасників АТО. Це не був ні урочистий концерт, ні вечір розповідей самих учасників. Це була найщиріша підтримка і прохання до наших воїнів повернутись живими. З уст Лариси Шнайдюк, Марії Бандури, Наталії Круковець, Владислава Каленикова та Романа Ковальчука рвались болем слова за тими, хто не дожив до цієї весни…
Олександр Бондар свою поезію присвятив випускнику кафедри матеріалознавства і обробки металів тиском Луцького НТУ Олександру Войчуку, який служив у складі окремої 51-ої механізованої бригади і загинув в зоні АТО. Восьмого лютого 2017 року хлопцеві могло виповнитись двадцять вісім років.
Двадцять вісім років…
Мало, чи не мало.
Двадцять вісім років,
Було… і не стало.
Окупанта постріл,
Як відлуння грому
Болем відізвався
В серці молодому…
Під ангельські співи
(так вже повелося)
Там, де побував я,
Й там, де не прийшлося,
На Донбасі вбитих –
Небеса приймають…
Над Волинню –
Вбитих душі пролітають:
- Спустимося нижче,
Може хто впізнає,
Може хто побачить,
Глянувши у висі.
- Мамо! Не помер я!
Я у піднебессі!
- Вбитих за Вкраїну
Небеса не кинуть!
- Ми ще повернемось
Журавлиним клином!
- Ми ще повернемось:
Висота не взята!
- Ми летим до сонця,
Веселіш солдати!...
Двадцять вісім років,
Боже, як це мало!
Двадцять вісім років…
Було… і не стало….
Радість і біль єднає долі і життя людей. Вони дають сили усе пережити і рухатись далі. Коли поруч студент і викладач, керівник і підлеглий, хлопці і дівчата, то наступає момент коли «і» щезає, а натомість стає одне велике «МИ». Воно непереможне! Воно нездоланне!
Ірина Бандура,
заступник декана факультету екології
та приладо-енергетичних систем
Фото Руслани Реган
