«Слово, моя ти єдиная зброє…» – День української писемності та мови у Луцькому НТУ

«Слово, моя ти єдиная зброє…» – День української писемності та мови у Луцькому НТУ

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?

Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.

Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою...
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам! 

Леся Українка

День української писемності та мови  щороку відзначається в Україні 9 листопада. За православним календарем  – це день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця  – послідовника творців слов’янської писемності Кирила та Мефодія.

9 листопада з нагоди відзначення Дня української писемності та мови з ініціативи організаторів: працівників бібліотеки Луцького НТУ, кафедри української та іноземної лінгвістики в читальному залі бібліотеки відбувся урочистий захід, у якому взяли участь викладачі та студенти.

У вступному слові провідний бібліотекар Світлана Сакович зауважила: «Сьогоднішнє свято – День української писемності та мови – приурочене захисту рідного слова.  А святкуємо ми його на честь українського літописця Нестора». Потому, передала слово доценту кафедри української та іноземної лінгвістики Людмилі Мялковській. У своїй доповіді «Українська мова – мова української нації» вона зауважила: «З усіх людських відкриттів найдивовижнішим є письмо, система умовних графічних знаків, за допомогою яких передаються окремі поняття і сполучення понять мови. Письмо започаткувало епоху документальної історії». Доцент коротко розповіла про історію творення української літературної мови, презентувала декілька різних видань словників української мови, а також зачепила у своїй розповіді про проблеми та перешкоди сучасності для нашої мови. У продовження теми, студентка ТТ-21 групи Катерина Бородавка підготувала  презентацію про утиски нашої мови «Заходи щодо заборони української мови».

Своєю чергою, доцент кафедри української та іноземної лінгвістики Наталія Шкляєва у  доповіді «І. П. Котляревський – творець нової української літературної мови» наголосила: «Значення Івана Котляревського як зачинателя нової української літературної мови  у тому, що своїм поетичним словом він відкрив шлях для розвитку нової української літературної мови на народній розмовній основі.  Поема "Енеїда" вперше була видана у Петербурзі 1798 р. без ініціативи автора. Іван Котляревський нічого не знав про те, що його твір потрапив у видавництво.  Поему видав за свої кошти багатий конотопський поміщик М.Парпура. Повністю «Енеїда» вийшла друком у 1842 р.

Доцент розповіла, що "Енеїда" – фундаментальне відкриття  у розвитку нової української літературної мови на народній розмовній основі,  неперевершена подія у духовному житті української нації. В основу твору І. П. Котляревський поклав сюжет класичної поеми "Енеїда" римського поета Вергілія. У образах троянців, латинців, карфагенян, сіцілійців  автор намагався показати живий український побут,  яскраві персонажі, образи представників різних соціальних станів тогочасного українського суспільства.    У поемі І. Котляревського  відображена українська дійсність XVIII ст. з її побутом, звичаями, обрядами, традиціями. Котляревський  звертався до історичного минулого України. "Енеїда" писалася впродовж усього творчого життя поета: розпочав він її у молоді роки, а закінчив на схилі свого життя. Цей твір вважається першим твором нової української літератури, написаним живою українською мовою.

«Тарас Шевченко, звертаючись до Котляревського, пророкував йому вічне життя у його творчості, невмирущу пам'ять прийдешніх поколінь. Образи «Енеїди» живуть у сучасному живописі, графіці, музиці та інших видах мистецтва», - підсумувала Наталя Шкляєва.

Про цікаві факти в українській мові з допомогою мультимедійної презентації розповіла студентка групи ТТ-21 Матвіїшина Анастасія.

Вірші про роль і значення української мови зачитали студенти групи ХТ-21 Стрілецька Софія та Коржик Юлія.

Також, під час заходу глядача мали змогу побачити презентації «Кирило та Мефодій – творці слов'янського алфавіту», «Нестор Літописець – перший український історик та мовознавець», «І.П.Котляревський – творець нової української літературної мови на народній розмовній основі» від студентів групи ПЛ-11 Дячук Ольги, Климюк Ольги, Середи Юлії, Гуменюка Андрія, Махнюк Дарини, Кобак Аліни, Гуля Владислава та Марчака Михайла.

Зачарував присутніх глибинним змістом своїх власних віршів студент групи ОП-11 Владислав Сябер. Він продекламував дві чудових поезії у яких застосував цікаві художні засоби та потужне смислове навантаження.

Авторський твір-роздум «Слово, моя ти єдиная зброє» зачитала студентка групи СЗ-11 Касянчук Інна, у якому вирази своє надзвичайне захоплення життям та силою духу волинської поетеси Лесі Українки.

Наприкінці заходу, у читальному залі бібліотеки Луцького НТУ пролунав голос Олександра Авраменка і   всі присутні долучилися до написання Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності. Цей захід проводиться на Українському радіо до Дня української писемності та мови. Таку акцію було розпочато у 2000-му році. Кожного року в Україні та за її межами слухачі беруть участь у написанні диктанту. Популярність радіодиктанту зростає. Уже традиційно, текст диктанту створили автори на замовлення Українського радіо відповідно до норм сучасного правопису.   

Технічним оснащенням аудиторії займався завідувач лабораторіями кафедри комп’ютерної інженерії та кібербезпеки Віталій Самарчук.

Також, учасники заходу мали змогу ознайомитись із книжковою виставкою «Рідна мово! В тобі від Бога кожне слово!», яку підготували  працівники бібліотеки Луцького НТУ. У ній представлені найновіші підручники, посібники, словники та періодичні видання про українську мову, її історію, норми та правила.

Діамант дорогий на дорозі лежав,

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,

І в пилу на шляху діамант він найшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористо блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Володимир Самійленко

Наталія Шкляєва
доцент кафедри
української та іноземної
лінгвістики,

Людмила Мялковська,

доцент кафедри

української та іноземної
лінгвістики,

Світлана Бакуменко, директор бібліотеки