«За думою дума роєм вилітає…» ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В ЛУЦЬКОМУ НТУ
«Для кого я пишу? Для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?..
Бо хоч застаріюсь затого.
А ще не знаю, що роблю».
Т.Г. Шевченко
«Минають дні, минає літо,
А Україна, знай, горить;
По селах голі плачуть діти —
Батьків немає. Шелестить
Пожовкле листя по діброві;
Гуляють хмари; сонце спить;
Нігде не чуть людської мови;
Звір тілько виє по селу,
Гризучи трупи…».
Т.Г. Шевченко
Тарас Шевченко – аналітик життя української нації. Його філософію, логіку думки тяжко зрозуміти, не заглиблюючись у тогочасну добу, шевченківську епоху, не приділяючи належної уваги вивченню культурної, історичної та літературної спадщини нашого народу. Для того, щоб хоча б трохи зрозуміти Шевченка, важливо знати: за образами, персонажами, подіями він бачив загальнонаціональні проблеми, від вирішення яких залежало майбутнє України.
День вшанування пам’яті Т.Г. Шевченка – свято, яке щороку відзначається у стінах Луцького національного технічного університету. 9 березня з нагоди 204-ї річниці від дня народження визначного письменника і художника кафедрою української та іноземної лінгвістики, підрозділом з організації виховної роботи зі студентами, бібліотекою Луцького НТУ проведено урочистий захід, у якому взяли участь викладачі та студенти Луцького НТУ та технічного коледжу.
Розпочали урочистість ведучі Яблончук Анастасія та Орачевський Данило. Про повернення Т.Г. Шевченка із заслання, про перебування поета у Нижньому Новгороді, його мрії й сподівання, повернення до Петербурга, довготривале й тяжке очікування свободи розповіла у вступному слові доцент кафедри української та іноземної лінгвістики Наталія Шкляєва. Вона зазначила: «Цьогорічне слово – про одного з найвеличніших світочів людського духу, українця Тараса Григоровича Шевченка, хочу розпочати його ж словами:
«Все йде, все минає,
І нема тому почину,
І краю немає».
Ми багато фактів з життя поета згадали, а нині словом оживимо його повернення із заслання і, зокрема, проживання у Нижньому Новгороді. Богдан Лепкий у своїй книзі «Про життя і твори Тараса Шевченка» пише: «Дня 19 вересня 1857 р. в 11 годині рано причалив корабель «Князь Пожарський», на якому Шевченко повертав із заслання, до берега Волги та Нижнього Новгорода». Поліція мала наказ арештувати Т.Г.Шевченка і відправити в Уральськ. Поліцмейстер Нижнього – земляк з ліберальним губернатором Муравйовим відправили в Оренбург лікарське свідоцтво. Немовби він тяжко недужий і невідомо, чи витримає таку тяжку хворобу.
Отож, півроку життя у Новгороді. Як кожна людина, він з радістю ходив вулицями незнайомого йому міста, оглядаючи церкви та різні будівлі. Благовіщенський собор, церква св.Георгія справили гарне враження. Активна Шевченкова природа і тут не відпочиває. До настання зими писав краєвиди, пізніше – портрети. Вечорами бував у театрі, до якого ставився доволі скептично, натомість із захопленням слухав оркестр. Як в антрактах грала увертюра або деякі номери із «Дон Жуана», «Вільгельма Теля», «Пророка й гугенотів». А взагалі з листа до графині Толстої дізнаємось таке: «…живу собі добре і весело отут між добрими людьми».
Т. Шевченка нижегородці шанували. Зі слів того ж Б. Лепкого: «Не тільки інтелігенти, урядники тощо, але й аристократи, від губернського маршалка починаючи радо вітали чоловіка з такою замітною минувшиною як Шевченка – художника й поета, потерпівшого за свої вільнолюбні ідеї. У багатому, до того ж провінційному місті не часто трапляється така людина. До того ж міщанам хотілось почути думку Т. Шевченка як заступника поневоленого народу, як розв’язати кріпацький вузол».
Т. Шевченко багато читає. У листі до графині Толстої він написав: «Дякуючи моїм тутешнім друзям, я засипаний книжками, і я читаю, а властиво отчитиваюсь, а осіння грязь на диво помогла мені в тому солодкому ділі. Я прочитав усе, що тільки за цей час помітно появилося в нашій літературі. Тепер лишилися мені тільки цьогорічні журнали, я насолоджуюся ними як найсмачнішими ласощами». Та найбільше враження справила на Т. Шевченка зустріч з останнім декабристом, Іваном Олександровичем Анненковим, що вертав із Сибіру. Сивий, величний, лагідний старець в бесідах не висловлював ні тіні злості проти своїх жорстоких суддів. Надзвичайно тепло згадує поет про конференц-секретаря Академії мистецтв Лабзіна, якого Аракчеєв заслав до Симбірська, де той і помер. Шевченко писав: «Мені любо було почути, що цей замітний містик зберіг до самої смерті незалежність думки й християнську незлобливість».
Б. Лепкий у своїй повісті «Про життя і твори Т. Шевченка» переконливо доводить, що саме тут, у Новгороді, поет відчув себе справжнім християнином, який відкриває свою душу до всепрощення. Саме у цей період він пише поему «Неофіти»: представляє Рим за часів Нерона і на тому фоні проводить паралель до Росії часів Миколи I. На допомогу йому прийшли знання з античного мистецтва та з історії стародавніх греків та римлян, знання Біблії. На поему «Неофіти» критика звернула увагу. Перш за все П. Куліш. Він признав «Неофіти» гарною штукою, але не на часі. Боявся, що Т. Шевченка знову відправлять на заслання. Писали про «Неофіти» Євгеній Згарський, Омелян Огоновський, Михайло Драгоманов та Іван Франко. На високу стійкість ідеї всепрощення у творах Шевченка вказав Сергій Єфремов у збірці «Шевченко» та у своїй «Історії української літератури».
Тут, у Нижньому Новгороді, Т. Шевченко написав такі поезії: «Доля», «Муза» й «Слава». Минуло п’ять місяців. Справа поетового повернення вирішувалась. Саме на свій день народження дістав він лист від Назаревського, що йому дозволили приїхати до Петербурга і жити там. «Кращого поздоровлення не можна собі побажати», – відповів Т. Шевченко.
Друзі поета влаштували святковий обід. Б. Лепкий описує це так: «…передчасний старець, з довгими, сідими вусами, з лисою головою, з морщинами під утомленими очима. Душею остався поет таким, як і був перше, вічно молодим, скорим до ласки й гніву, чутливим на добро й красу, на горе й кривду, але його тілесний образ перемінився до невпізнання». Ось вона, розплата за вільнодумство, за вміння утримувати внутрішню свободу незалежно від влади, урядів, оточення.
Перегорнута ще одна сторінка життя шанованого українця».
Свої твори-роздуми, твори-мініатюри, розповіді про життєвий і творчий шлях Т. Шевченка зачитали студенти: Цалай Катерина (МО-41) «Т.Г. Шевченко у сприйнятті молодого українця», Вальчишина Вікторія (ФБС-11) – «Кавказ», Баклан Анастасія (ОП-11) – «Дурні та гордії ми люди», Лашта Валерій (ФБС-11) – «Гайдамаки», Шилюк Ірина (ФБС-11) – «За твором «В неволі тяжко», Приступа Юлія (ФБС-11) – «Тарас Шевченко – символ народної мужності». Студентка групи ОП-11 Коцур Олена, студент відділу неперервного навчання Фрайдун Сафі продекламували поезії Т.Г. Шевченка. Фахівець підрозділу з організації виховної роботи серед студентів Олександр Бондар продекламував поезію Т.Г. Шевченка «І мертвим, і живим».
У музичному супроводі працівник підрозділу з організації виховної роботи зі студентами Лариса Шнайдюк продекламувала твір «Вітре буйний».
Студенти Максимчук Ілона та Капітула Ганна виконали у сучасній інтерпретації українську народну пісню «Веснянка».
Студентка Технічного коледжу ЛНТУ Гелім Дарина прочитала вірш Ліни Костенко «Кобзарю, знаєш, нелегка епоха…»
Студентка Волинського коледжу культури і мистецтв ім. І.Ф. Стравінського виконала у музичному супроводі бандури інструментальну композицію «Гори долом ходжу».
На заході продемонстровано фільм «Великі Українці – Т.Г. Шевченко».
Професор кафедри технічної механіки В.І. Шваб’юк зауважив: «Шевченко творив у складний для України час, коли усе було знищено: українська культура, література, мова, нація. Йому довелося одним з перших відбудовувати знищену руїну…».
У заключному слові ректор університету, професор Петро Савчук наголосив на об’єднавчій місії українського народу генія і творця нової української нації Т.Г. Шевченка.
«Тарас Шевченко - це така постать, яка не лише згуртувала нас у цьому залі, але й гуртує увесь український народ. В періоди нелегких часів для України саме наше гуртування й проведення подібних заходів показує, що ми - самобутня, самодостатня, потужна нація. Історія життя і діяльність Тараса Григоровича Шевченка – це приклад людини, яка не є ідеологічною постаттю - це звичайна людина, якою може бути кожен з нас, якщо буде самовіддано працювати, творити, прикладати зусилля і любити свою країну та справу, якою займається», - зазначив ректор.
Працівниками бібліотеки організовано виставку на тему: «Нас гуртують думи Кобзаря», де представлено книги та періодичні видання.
Відповідальні за технічну організацію заходу – Сергій Герцик та завідувач лабораторіями кафедри комп’ютерної інженерії Віталій Самарчук.
Ніколи не підносив Шевченко свій народ над іншими народами. Він не був ні націоналістом, ні інтернаціоналістом. Він був Людиною з великої літери, сином свого часу і свого народу. Шевченко – дивовижний, цілісний і послідовний. Ми щиро захоплюємося образом Кобзаря, його моральною чистотою. Він посилав нам, нащадкам свої заповіти, а найважливіший –
«Свою Україну любіть,
Любіть її… во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть».
Наталія Шкляєва, доцент кафедри української та іноземної лінгвістики,
Світлана Бакуменко, директор бібліотеки
Автор фото - Олександра Містюк (більше фото за посиланням: https://www.facebook.com/LutskNationalTechnicalUniversity/photos/?tab=al...)
