Сила України – в її людях. У цьому переконувалися уже не раз і нині, коли Україна палає у ворожому вогні і відстоює свою незалежність, ми вкотре впевнюємося, що завдяки щирості та відданості нашого народу – ми обов’язково переможемо.
Сьогодні наполеглива робота у тилу є одним із головних чинників наближення перемоги України у війні з країною-агресором - росією. Наші люди працюють, хто як може і докладають максимум зусиль до волонтерської діяльності. Чимало студентів та працівників ЛНТУ на разі перебувають за кордоном, але і там тримають волонтерський фронт, аби допомогти землякам та рідній державі.
Не усіх політехівців, які нині з-за кордону здійснюють просто неймовірну підтримку, ви побачите у цьому матеріалі. Але усім їм шлемо найщиріші слова вдячності! Ми цінуємо допомогу кожного і чекаємо усіх вдома, у рідному місті та у вільній країні!
Про те, як Україну підтримують у різних куточках Європи, чим допомагають та як волонтерять за кордоном і про що мріють після повернення додому… читайте далі!
Андрій Римарчук (Чехія), студент факультету комп’ютерних та інформаційних технологій:
«На даний момент я перебуваю в Чеській республіці в місті Злін, за програмою обміну студентів з нашим університетом.
З моїми колегами з України, а саме з Луцька, долучаємося до різних волонтерських рухів. Допомагаємо збирати і сортувати речі першої необхідності для українців, які постраждали від війни, багато речей їдуть для військових, а саме: спальні мішки, продукти з довгим терміном придатності та засоби гігієни, джгути та медикаменти.
Особисто я регулярно відвідую центри біженців та допомагаю з перекладами і координую процес, щоб наші люди швидше отримували бажане. Робимо найкращі умови для цих людей.
Спілкуючись багато з мешканцями Чеської республіки, можу зробити висновок, що люди з розумінням та добротою зустрічають і приймають українських біженців.
Чехія пропонує довгострокові візи прихистку для українців з подальшим безкоштовним медичним страхуванням та можливістю працювати на території ЧР. Банки пропонують одноразові виплати новим клієнтам з України, а також регулярні виплати для людей, які ще не встигли знайти роботу.
Після початку війни в мій чеський університет почали приїжджати студенти з України (так як їхні університети зруйновані або в окупованих регіонах), які ходять на акції підтримки та долучаються до волонтерської діяльності.
Вірю і впевнений, що український народ і наші ЗСУ переможуть і всі зможуть повернутися до звичного життя. Мрію, щоб це було чимшвидше!»
Яна Пом’яновська (Литва), студентка факультету цифрових, освітніх та соціальних технологій:
«Зараз я перебуваю в Каунасі, Литва. В рамках проекту від ESC (European solidarity corps) через організацію «Actio catholica patria». За умовами цієї програми, я працюю у приватній школі «Herojus», а з початком війни ця школа відкрила повністю українську освітню гілку, яка є безкоштовною для наших діток і називається «Героям слава». Тут я вела уроки англійської, дякуючи тому, що я майбутній випускник кафедри прикладної лінгвістики в ЛНТУ.
В основному, моя робота зараз полягає у допомозі соціалізації українських дітей, які втікали від війни, і їхній інтеграції до литовського суспільства. Окрім того, стараюсь брати участь у благодійних заходах, присвячених допомозі Україні. З іншими волонтерами ми організовували день української культури і готували українські традиційні страви. На разі в мене триває період адаптації в іншій країні, але моя організація уже запропонувала долучитись саме до волонтерства, пов’язаного з війною і допомогти нашим людям.
Насправді, коли я приїхала до Литви, в Україні вже була війна, тому я не брала багато речей з собою. З перших днів я відчула саме стурбованість тим, чи є в мене достатньо речей, для того, щоб вести нормальне життя. Але моя волонтерська програма покриває всі необхідні витрати, також з нею заборонено брати участь в освітніх програмах або працювати в цей час.
Українських колег тут теж дуже багато. Більшість дійсно з складною долею, виїжджали під обстрілами, тому тема війни їм важка і близька. Зараз ми згуртовані, як ніколи, але наша основна мета — виховувати свідомість дітей так, щоб у майбутньому така історія ніколи не повторилась. Також у моїй організації є волонтери з України, з якими організовуємо різні заходи.
Після повернення додому, перш за все, мрію обійняти всіх своїх близьких. Потім звісно подам документи на магістратуру. Взагалі, час тут змусив переосмислити багато чого. Планую більше не втрачати ні хвилини життя, подорожувати, вчити мови різних країн. І миру нарешті».
Валентина Ткачук (Італія), декан факультету митної справи, матеріалів та технологій:
«Перебуваю за програмою міжнародної мобільності викладачів як запрошений професор у Політехніці Барі (Італія). Подала заявку на конкурс, коли його оголосив цей університет, відбираючи 10 науковців з України. Я потрапила до їх числа! Це дає можливість протягом трьох місяців працювати з науковцями італійського ЗВО над спільними дослідженнями, зокрема з кафедрою хімічних технологій. Крім того, заплановані семінари для PhD-студентів та лекційні заняття для здобувачів вищої освіти.
Університет уже з перших днів вразив лабораторіями та матеріальним оснащенням, співпрацею з найпотужнішими підприємствами Bosch, Energy Transition to the Future, Avio Aero та багато інших. Це потужний осередок співпраці науки та бізнесу! Понад 10 000 студентів, переважно італійці.
Перебуваючи в Італії, відвідуємо акції підтримки України. Звісно, долучаємось до усіх зборів коштів, які організовує рідний ЛНТУ. Італійці дуже підтримують нас, в кожному погляді - сльози в очах, обійми, відкритість та гнів від того, що всі безпорадні проти росії та війни! У нас усіх одна найважливіша цінність - це життя людини, іноземці плачуть разом з нами, відкривають свої серця та двері…
Програма мобільності, в якій беру участь, створена спеціально для українських учених в умовах війни. Ми будемо укладати угоди про співпрацю (оскільки раніше ЛНТУ та Політехніка Барі не були партнерами), мобільність студентів та викладачів, планувати майбутні міжнародні проекти.
Заявку на конкурс також подала наша колега Олена Кузьмак, тож тепер одразу два представника ЛНТУ перебувають тут. Окрім цього є і науковці з Києва, Харкова, Полтави. Тішить, що ми спілкуємось у своєму осередку рідною мовою, підтримуємо один одного, ділимось ідеями.
Я завжди любила подорожі, але навіть не могла уявити, що одного разу можна буде поїхати скрізь, вдосконалити мовні навички, розширити професійні горизонти, а при цьому хотіти лише додому, до всього рідного!! Немає кращого місця на Землі, ніж власний дім, і цей дім -Україна! Скільки б проблем у нас не було у минулому житті (до війни), вони були дріб‘язком і насправді великим щастям!!! Мрію лише про мир і перемогу!!!»
Ольга Гаврилюк (Польща), доцент кафедри обліку і аудиту:
«Вирішила їхати закордон 24-го вранці. На те були свої вагомі причини. Взяла з собою дітей, документи і трохи їжі. Було повне нерозуміння подальших дій. Це насправді одне із найстрашніших відчуттів за все моє свідоме життя. Мені пощастило і за понад дві доби в дорозі знайомі відшукали людину, у якої ми мешкаємо. Поляки прийняли нас як рідних.
27-го, оговтавшись з дороги, зрозуміла, що мушу робити максимум, що можу. Дітей вдалось влаштувати у школу та технікум. На вечір вже працювала волонтером. В месенджері створила групу Хелм-Україна, почала організовувати друзів і знайомих для спільної допомоги. Згодом підписала офіційну угоду про співпрацю з урядовим Місцевим штабом допомоги українцям у місті Хелм.
Тут важливим стало знання мов. Багато допомоги передають з усієї Унії Європейської, треба комунікувати англійською, українською, польською, трохи ще вдалось згадати німецьку. Принципово не розмовляю російською. Гірше у нас з іспанцями і португальцями: мобільні аплікації часто дають збої з перекладом.
У мої обов’язки входять два напрями: сегрегування благодійної допомоги та супровід і поселення українців, які перетинають кордон. За перший місяць роботи не було жодного вихідного, зараз легше, бо процес налагодився. Найважчі «зміни» – на вокзалі, адже сюди у перші дні прибувало надзвичайно багато людей. Більшість з них їде «в нікуди». Вони не мають де жити і що їсти, багатьом треба психологічна підтримка, місце проживання, транспорт. Власне, цим і займаємось. Люди часто надзвичайно виснажені, найважчі поїзди із Запоріжжя… В купе бувало понад 20 осіб. Багато хто не витримує такої дороги, у мене на руках втрачали свідомість і дорослі і навіть один маленький хлопчик. Це важко.
Сотні разів пошкодувала, що досконало не вивчила до війни основи першої домедичної допомоги. Медичні бригади у нас з Франції та Німеччини, у вільні хвилини вчимо термінологію французькою та німецькою, щоб швидко пояснити стан людини. З приємного: в однієї жінки з Дніпра почались пологи, а її старшу донечку довелось забрати до нас додому. Малюка назвали Іванком, його сестра Марічка, мешкала у нас доки маму не виписали з пологового. Тепер маємо родину в Дніпрі)
Вражає бажання цивілізованого світу допомогти, маємо багато пропозицій з різних країн на поселення для українців. Фахівці з Ізраїлю розробили нам спеціальну програму, яка дозволяє верифікувати осіб, які забирають біженців, і таким чином уникнути торгівлі людьми. Це теж важливо. Приємно, коли люди, які ще вчора були у пеклі, надсилають фото з сонячного морського узбережжя і починають повертатись до життя. Звичайно, така робота виснажує, спустошує, часто залишає відчуття болю і лютої ненависті, бо люди везуть з собою емоції війни. Але хто тоді, якщо не ми?
Щодо мрії, вона одна на всіх - перемога! І щоб всі швидше були вдома в Україні»
Тетяна Крадінова (Литва), доцент кафедри фізики та вищої математики:
«Зараз з дітьми перебуваю у Вільнюсі. Місто-парк, всюди соснові парки. Пробували прогулятись у старому місті, фотографувала дітей та звернула увагу: для фотографії неможливо змусити себе посміхнутись... відчуття не туриста! Не бачиш краси міста, будівлі, нічого не захоплює… Люди насправді тут дуже привітні, в основному добре ставляться, співпереживають.
Тут я оформила стажування у Вільнюському університеті на факультеті математики та інформатики. Викладачі, з якими спілкуюсь, дуже добре обізнані про події в Україні. В цілому, зараз жителі Литви теж бояться нападу росії, але вірять в НАТО. Колеги з України у вузі також є, влаштовуються на роботу. Українців у місті багато. В одній зі шкіл, яка приймає дітей на навчання (литовсько, польсько- російська) було 550 дітей, за лютий- березень на 80 українських дітей стало більше. Утім навчання відбувається російською.
З українцями спілкуюсь у волонтерському центрі. Зазвичай люди не хочуть говорити, важко... Але кожен хоче якось допомогти і усі моляться за мир... В Луцьку мій брат з друзями виготовляє бронежилети з ресор - допомагаємо і фінансово, і пошуками тканини та інших складових, також зібрали кошти та знайшли необхідний генератор для військових. Робимо усе, що можемо.
Коли спілкуюсь зі студентами на заняттях, виявляється, що мрії у нас спільні: повернутись в аудиторії на заняття, почути сміх студентів на перерві. Дуже хочу, щоб всі мої студенти були живі...».
Олена Кузьмак (Італія), професор кафедри фінансів, банківської справи та страхування:
«Перебуваю у м.Барі, Італія. Університетом Politecnico di Bari було оголошено конкурс на програму visiting professor, я вирішила спробувати свою долю, подала CV, list of publications та короткий опис наукового проекту. Через певний проміжок часу, прийшов лист про те, що я пройшла конкурсний відбір. За даною програмою відібрані професори з Києва, Харкова, Полтави, Сум та ми з Луцька.
При приїзді відбулася зустріч з ректором, за кожним visiting professor закріплений професор тьютор, який має наукові публікації близькі до наших публікацій, щоб здійснювати спільну наукову діяльність. В процесі перебування нами будуть проведені семінари. Домовилися про укладання угоди про співпрацю, про співпрацю в межах проектів Erasmus, обмін досвідом у сфері якості освіти та напрацювання спільних напрямів з вдосконалення системи якості освіти.
Мешканці Італії надзвичайно підтримують Україну, хоча інформації достатньо не вистачає, її потрібно більше, особливо з вуст безпосередньо людей, про війну в Україні, що викликає в жителів Італії найбільше довіри. Знайшли українців в Італії, доєднуємося до активностей щодо підтримки України, проводимо зустрічі, беремо участь у мітингах на підтримку України. Але вважаю, що найбільше потрібне зараз живе спілкування. Переконана, що наша робота з інформаційної кампанії щодо жахів війни в Україні має велике значення.
Хотіла б щиро подякувати керівництву та усім працівникам Університету Politecnico di Bari за допомогу та підтримку України, за можливість розширення співпраці, думаю що дана співпраця сприятиме розвитку ЛНТУ та України. Під час проведених зустрічей почула одну важливу річ: «італійці захоплюються мужністю українців». Планів ще є багато, тому намагатимемося їх максимально втілити в життя.
Привезли з собою прапор, нашу гордість, а перше, що зробили - пішли в Basilica San Nicola, де молилися за мир в Україні».
Антоніна Гордійчук (Польща), доцент кафедри економіки:
«Із 1 квітня 2022 року розпочалося моє наукове стажування в рамках міжнародної грантової програми «Programme CEEPUS for Ukraine» на базі Університету Марії Кюрі-Склодовської (UMCS), що знаходиться в м. Люблін, на кафедрі політики економічної і регіональної під керівництвом prof. dr hab. Andrzej Miszczuk.
CEEPUS – це скорочена форма для Центральноєвропейської програми обміну для університетських досліджень і є багатосторонньою програмою обміну університетами в розширеному Дунайському регіоні на основі міжнародної угоди. На даний момент до поточної угоди CEEPUS III приєдналися понад 15 держав, кожна країна-член має національний офіс CEEPUS.
Програма стажування дуже цікава та науково насичена. Дуже вдячна всім причетним за таку можливість перейняти закордонний досвід викладацької та наукової роботи. Значною мірою участь у стажуванні стала можливою завдяки підписаній у грудні 2021 року між ЛНТУ та UMCS угоди про співпрацю, а також налагодженим контактам кафедри економіки нашого університету з колегами з Інституту економіки та фінансів польського ЗВО.
Під час зустрічей з науковим керівником, викладачами і працівниками підрозділів UMCS почула щирі слова співчуття та підтримки нашої держави, а також віри в перемогу України над рашистами. Іншою важливою місією мого перебування у Польщі стало продовження волонтерської роботи, якою займаюся вже давно, адже очолюю громадську організацію «ВОО «АНТАРЕС». Займаюся на благодійних засадах іпотерапією з дітками з ГО «Синдром Даун» та іншими соціально-незахищеними верствами населення, хто цієї реабілітаціі на конях потребує.
До наших заходів активно долучаються викладачі і студенти нашої кафедри економіки спільно з інклюзивною кав’ярнею «Старе місто», де працюють особливі сонячні діти та підлітки та де, на разі, знаходиться великий волонтерський штаб гуманітарної допомоги для ЗСУ та українців, потерпілих від воєнних дій. Спільно ми неодноразово виступали організаторами благодійних акцій та брали участь в заходах, які проводили різні волонтерські організації.
Сьогодні волонтери – це надійний тил для нашого війська та підтримка для переселенців. Коли розпочалася війна, мільйони українців почали шукати прихисток за кордоном. Певною перепоною для адаптації став мовний бар’єр, а також нестача кваліфікованих перекладачів і психологів в Європейських гуманітарних пунктах для біженців. Мої знайомі польські колеги-волонтери запросили мене на підмогу в один з таких пунктів, який знаходиться в невеличкому польському прикордонному містечку Замость. Звичайно, я поїхала.
Не можливо в одному пості виразити все те, що було пережито за ті перші дні…. В очах кожного українця, який прибував до нашого пункту був розпач, сльози, біль…страх за майбутнє. Величезна подяка Польщі та польському народові, які так швидко згуртувалися в допомозі українцям. Це люди з величезними добрими серцями і душами. Вони стали більше ніж сусіднім народом для нас, українців, вони стали нам рідними. Щиро вдячна польським волонтерам Малгожата Пінтера, Катерина Феліксяк, Марія Гарбуз, які допомагають як з пошуком житла для українців, так і з пошуком і транспортування життєво необхідних гуманітарних вантажів для України (їжа, ліки, засоби особистою гігієни, корм для тварин тощо).
