«Більше 10 років я готувалася до цього», - розпочинає свою розповідь асистент кафедри фізичної культури, спорту та здоров’я ЛНТУ, засновниця дитячої спортивної школи з кікбоксингу, чемпіонка світу з боксу сават Анастасія Коновальчук.
Наша розмова сьогодні стосувалася найвищого спортивного рівня, вершини, про яку мріють, яку не кожен може підкорити і до якої йдуть десятиліттями – «Всесвітні ігри єдиноборств». Це так звані Олімпійські ігри серед не олімпійських видів спорту і учасницею, більше того, бронзовою призеркою Всесвітніх ігор стала наша Анастасія Коновальчук.
«Немає вищого рівня змагань для не олімпійських видів спорту, це як Олімпіада. Змагання проводяться раз на чотири роки, утім в 2021 році в Казахстані вони були відмінені через спалах коронавірусу, а у 2017 році Перу не змогло взяти на себе таку велику фінансову відповідальність. Тож востаннє Всесвітні ігри проводилися ще десять років тому у 2013 році в санкт-петербурзі. А цьогоріч взяла на себе відповідальність у проведення змагань Саудівська Аравія».
Розпочала свою спортивну кар’єру дівчина у 2011 році і з того часу розуміла, що це її завдання і вона точно повинна представити власні сили у Всесвітніх іграх.
«Підготовкою до цього слугували численні змагання, неймовірна кількість боїв та протистоянь… і беззаперечна ліцензія на участь стала моєю. На Всесвітні ігри відібрали лише 8 людей з усього світу: 4 людини з Європи, та по одному представнику із Азії, Америки, Австралії та Африки. Серед цих людей і я, а оскільки за міжнародним рейтингом я декілька років посідаю другу або третю сходинку, то знала на 100%, що я там буду».
Особливу складність у підготовці до будь-яких змагань, труднощі із тренуваннями та навіть загрозу повністю припинити спортивне життя привнесла… війна.
«Я проходила всі змагання, була налаштована на перемогу. Я присвятила цьому більше десяти років свого життя і розумію, що весь час робила більше, аніж це можливо. Готуватися в умовах війни надзвичайно складно, але ми знали, що зупиняти спорт не можна. Розуміння того, що це рушійна сила, допомагає бути сильними і протистояти агресору».
Одночасно Анастасія розповідає про представника Всесвітніх ігор з Волині Юрія Зубчука. Його історія полягає в тому, що він прибув на змагання із військової служби під Бахмутом, а здобувши «срібло» - повернувся до війська.
«У змаганнях були два розділи: жорсткий «комба» та технічний «ассо». У «комба» ти можеш перемогти достроково, вдало нанісши удар, «ассо» - це швидкість і якість точних ударів, де ти повинен витримати темп і зробити все технічно правильно. Ми планували бути в «комба», але не знайшли для мене спаринг-партнера, де би не шукали. Тож все-таки вирішили працювати в технічному розділі. Ми готувалися попри те, що нам не вистачає того, що є у європейських спортсменів: умови, забезпечення, піврічне перебування на командних зборах. В них є зарплатня і вони не змушені працювати паралельно у пошуках додаткових грошей, шукати кошти на спортивне харчування і втрачати можливості тренуватися».
А далі були змагання: «Ми приїхали до Саудівської Аравії, змагання відбувалися на базі університету Короля Сауда – найкращому університеті країни. Разом із нами були представники міністерства молоді та спорту України і вони відвідали всі поєдинки, учасниками яких були українці. І це дійсно круто, бо таким чином нас підтримують і це навіть надихає.
Своїх суперників я знала, ми були готові. Тож перший бій, з представницею Азербайджану, я виграла. Вийшовши у півфінал, потрапила на бій зі спортсменкою з Японії. Вона понад 30 років виступає і у своєму першому бою у Саваті я поступилася саме їй. Але цього разу я була готова, налаштована і підготовлена під неї. Перший та другий раунд я пройшла успішно, третій раунд остаточно підтвердив, що моїй суперниці важче і моя перевага стає очевидною для усіх».
Зала, наповнена глядачами та вболівальниками уже готова була вітати Анастасію із перемогою, сама ж спортсменка була впевнена у своїй незламності, утім ударом для всіх став момент повернення спортсменок на ринг для оголошення результату… із балами 3-2 руку перемоги піднімають представниці з Японії.
«Вона була вражена, ніхто такого не очікував, всі були спантеличені. Просто шок. До нас підходили багато спортсменів, глядачів, які просто не розуміли, що відбулося. Представниця Японії також розгублена підходила та вибачалася, але ж вона не винна у рішенні суддів. Ми вимагали пояснень та вирішили подати скаргу на перегляд рішення. Нам показали суддівські записки, де видно, що двоє суддів максимально оцінювали раунди з нашою перевагою, а паралельно троє інших суддів – навпаки, підтримали Японію. Як це можливо? Вони ж дивляться один бій. Для нас прозвучало пояснення: у суддів різне бачення. Але ж тут не може бути свого бачення, це спорт, тут є чіткі правила, до того ж велася пряма трансляція. На Всесвітніх іграх такого не повинно бути! Тим паче, нас оцінював суддя, який відкрито висловлювався про те, що не любить Україну і повсякчас говорив про це».
«Наступного дня я вирішила, що не хочу бути частиною цього всього», - каже бронзова призерка Всесвітніх ігор.
«Я відмовилася виходити на п’єдестал для отримання медалі, але мене таки переконали це зробити, а ще сказали: «Ти принижуєш сават», але ні – сават принизив мене! Скрізь, де є людський фактор, буде така ситуація. Цього може не бути в легкій атлетиці, де людина бореться з часом, але не тут, не в саваті. Так не можна робити у спорті, тут немає свого бачення, бо для чого тоді це все, де чесність, де справедливість?!Так, ми маємо право подавати скарги, але рішення змінитися уже не зможе».
Сьогодні Анастасія Коновальчук говорить про моральне спустошення, тож вирішує зробити паузу у спорті, але наголошує на науковій активності.
«Планів у спорті в мене зараз немає, я вирішила зробити паузу та розвиватися як викладач, отримати науковий ступінь і, можливо, потім повернусь в спорт. В мене також є свої спортсмени, я їх треную, як мені їм пояснити подібні ситуації у спорті?! Для мене спорт і тренування було всім. Тому зараз потрібно відволіктися і трохи перепочити».
Водночас, спортсменка не втрачає оптимізму, адже пригадує, як сама у юності робила усе, аби бути в спорті і впевнено каже, що бути переможцями в українців – у крові, у душі, а тому український спорт приречений на успіх.
«Колись мені потрібні були гроші на маршрутку, щоб приїхати на тренування з Млинова до Луцька. Я збирала та чистила горіхи, обривала абрикоси, щоби продати та отримати кошти на автобус. Але я хотіла цього всього, це відчуття зсередини. Тому хотілося б, щоб нашим спортсменам було трішки простіше, щоб не витрачати енергію на інше, а зосередитися конкретно на тренуваннях. Я маю надію на зміни, я сподіваюся, війна закінчиться і ми розвинемося. Задумайтеся, під час війни перше загальнокомандне місце на Всесвітніх іграх посіла Україна. У нас найбільша кількість медалей зі всіх видів спорту і я щаслива, що моє третє місце також стало частиною цього загальнокомандного місця. У нас війна, а ми їх всіх випередили, усіх, хто живе і має всі умови. У нас в крові перемога, тож я впевнена, що усе буде добре!»
Ми вітаємо Анастасію зі здобутою «бронзою». Ти завжди була непереможною і цього разу проявила найкращі таланти, найбільшу силу, найміцніший характер істинного спортсмена, істинного переможця! Пишаємося і бажаємо нових яскравих звершень, життєвих досягнень, спортивних вершин та гідної оцінки усіх старань!
