Війна в Україні заглибилася у всі сфери життєдіяльності нашої держави. Наслідки національного геноциду поширюються на усе, що могло би розвиватися і досягати процвітання, на усе, чим ми могли би пишатися і що цінувати. Одним із таких напрямків є спорт, а особливо дитячий та юнацький. Мільйони українських дітей втратили щасливе безтурботне дитинство і втрачають можливість самореалізації, розвитку, вдосконалення, втрачають шанс бути успішними.
Віталій Алпатов – майстер спорту з плавання, досвідчений тренер, людина, яка присвятила усе своє життя плаванню і сьогодні спрямовує власні сили та можливості на розвиток дитячого та юнацького спорту. Він – столичний тренер, родом із Луцька, який досягнув власного успіху і нині намагається зробити усе, аби свого успіху могли досягнути юні спортсмени, майбутнє нашої країни. Із неприхованим розпачем, але уже з впевненістю, він говорить про те, що на більшій частині Східної та Південної території нашої держави дитячого спорту не буде ще довго. Тож сьогодні надзвичайно важливо не пропустити період становлення юного спортсмена та збереження талановитої молоді задля майбутнього України.
Для цього Віталій Алпатов повернувся до Луцька, аби спільно з друзями шукати шляхи підтримки маленьких плавців, знаходити їм місця проживання, належного тренування, відповідного харчування і надати можливість дітям з усіх регіонів України приїхати у відносно спокійне місто та присвятити себе розвитку і реалізації власних талантів. Безкоштовно, із любов’ю та спільною мрією…
«По ту сторону спорту»…
«Я родом з Луцька. Мій дідусь був директором центрального басейну на Грушевського, мама - майстер спорту, сестра теж і мене в дитинстві особливо ніхто не питав, чим я хочу займатися. Тож я професійно займався спортом, став призером Чемпіонату Європи 2012 року, був учасником Чемпіонату світу 2015 року. З часом закінчив спортивну кар’єру, думав їхати за кордон, але хотілося щось робити тут, в Україні. Побачив низку прогалин у Федерації плавання України та в Міністерстві молоді і спорту України, звернув увагу на певні схеми та неналежне спрямування коштів, які заважають гідно розвивати галузь. Тому з моїм другом ми вирішили якимось чином долучитися до активної діяльності, задумали провести дитячі Всеукраїнські змагання. За свої кошти ми придбали спеціальне обладнання, і це, зокрема, був перший в Україні комплект електронного обладнання, яке дозволяє уникати людського фактору на старті. З тих пір я працюю тренером і займаюся «по ту сторону спорту», - так розпочинає розмову Віталій, розповідаючи про себе уже тут, в рідному Луцьку.
«Тоді почалася війна»…
«Тоді почалася війна. Я багато років живу в Києві, і зараз з сім’єю ми приїхали в Луцьк. Тут я познайомився з багатьма людьми, які займаються розвитком спорту в регіоні і вони мене приємно вразили своїм відповідальним підходом до справи та розподілу фінансування у сфері спорту. От до прикладу, якщо спортшкола має чимало досягнень, її відповідно більше фінансують. Такі школи як у Києві чи Харкові – це просто ТОП. Утім, відремонтовані басейни, наявність обладнання та гідних умов для тренувань, спостерігаємо саме тут, зокрема, у Луцьку. Бо тут кошти йдуть саме за призначенням».
Для плавців дітей-підлітків, - каже Віталій, - кожна весна-літо - це той сезон, коли вони дуже виростають і якщо впродовж карантину та війни вони постійно матимуть перебої у тренуваннях, то на Олімпіаді-2028 чи -2032 просто не буде нікого.
«Подібна ситуація спостерігалася після розвалу СРСР, потім були «буремні 90-ті», бідність і ніхто дітей не віддавав у спортивні секції, так діти від 7 до 15 років не були підготовлені і таким чином, не було кого відправляти на Олімпійські ігри. Саме із таких міркувань, я почав думати стратегічно і почав діяти», - розповідає тренер.
Реалізовуючи ініціативу із переміщення дітей до Луцька задля їхнього належного тренування, Віталій розповідає, що передусім зустрівся з директором центрального басейну міста, аби у ньому могли безкоштовно займатися діти з Харкова. Тоді знайшов підтримку свого друга, який забезпечує дітей харчуванням, домовився із ректором ВНУ ім Лесі Українки щодо виділення гуртожитку і, таким чином, у Луцьк приїхала перша хвиля дітей. Тоді почав співпрацю із департаментом соцполітики, аби налаштувати усі питання із документами для діток, зокрема, на отримання ними соціальних виплат.
«А потім я подумав: «А чому так мало дітей, треба ще більше. Скільки таких спортсменів, які втратили можливість розвиватися, їх дуже багато?!» Тож першими були харків’яни, потім ми привезли дітей з Дніпра, Кривого Рогу, Маріуполя, Київської області, долучилися навіть ковельські і рівненські діти, які не мають належної інфраструктури для занять плаванням. Щодо вікової категорії, то це діти від 12 років, але є, наприклад, Богдан - йому 26 і він рекордсмен України, член штатної збірної України; поряд - Вова із Полтави, теж член збірної України… Тут є дуже серйозні люди і діти просто мега талановиті».
«Сам я тут ніхто. Але у мене є друзі, які готові допомагати без реклами і без політики»…
«Мій друг допомагає із харчуванням та зв’язками із кимось у Луцьку, бо сам я тут ніхто. Разом з юристом Олександрою Філюк ми налагоджуємо юридичні моменти щодо відповідальності за дітей. Є ті, хто реально допомагають без реклами і без політики… у мене багато є бажаючих допомогти, але дехто хоче на цьому піаритися, робити пости у соцмережах тощо, на таке ми не йдемо. Хочеш допомагати – допомагай і максимум, що я можу зробити – сказати, що ти добра людина і справжній громадянин України…все!
Серед тих, хто допомагає - директор департаменту спорту та молоді. Він організував волонтерський центр в драмтеатрі і ділиться продуктами з нами. Також деякі батьки дітей привозять харчі. Мій друг сприяє фінансово просто так. Наприклад, він мені давав гроші хоча би на готель, аби діти, які приїхали першою хвилею, могли пожити у готелі, допоки ми не налаштуємо питання з умовами проживання. Хоча сьогодні департамент соцполітики більше займається біженцями, вони і нам пішли на зустріч та активно сприяють у багатьох питаннях. Ректор ЛНТУ Ірина Вахович – просто мега молодець. Нещодавно оновивши спорткомплекс, університет максимально швидко запустив басейн і таким чином, допомігши нам, теж пішли на певний ризик. Це дуже круто, ми дуже вдячні, бо тепер маємо два басейни, де можемо із дітьми постійно займатися».
«Я готовий рухатися далі, працювати над створенням державної програми»…
«Звичайно хочеться, щоб була державна програма. Чому? По-перше, якщо навіть завтра завершиться війна, відновленням спорту у Харкові, Дніпрі чи Кривому Розі одразу не займуться, а якщо так буде, то особливо нічого не зміниться і усе залишиться на тому ж рівні, що й було. Тому, поки ми живемо в умовах війни, увесь спорт потрібно по трохи «перетягувати» на Захід і це було б дуже круто.
Наступне. Наша федерація, Міністерство та Олімпійський комітет, на мій погляд, працюють не зовсім ефективно, зважаючи на невелику і доволі консервативну команду. Мені здається, їм бракує сучасності. Я не знаю чому так виходить, тому прагну зробити програму державною настільки високого рівня, щоб це було з точки зору маркетингу – «прапором» нашої держави і нашого українського спорту. Щоб ми були гідно і потужно представлені на міжнародній арені.
Крім того, на разі, згідно з наказом Міністерства молоді та спорту України з’явилася можливість провести Чемпіонат України з плавання, який тактично та методично дуже необхідний для спортсменів. Його можливо провести у Львові, утім Федерація плавання відмовила, посилаючись на брак фінансування. Як на мене, це доволі дивна позиція, оскільки нині є фінансова підтримка від інших федерацій європейських країн. Більше того, ми готові доєднатися до фінансування чемпіонату частково або навіть повністю. Тож над цим питанням на разі посилено працюємо.
Це - здоровий спосіб життя, це державний маркетинг, це співдружність без політики. По-моєму, у нормальних країнах так і є, це - культ. Там у спорт вкладається стільки ресурсів, фактично на рівні промисловості. А в нас не можуть знайти якийсь мільйон доларів на рік, щоб спортсменам надати підтримку. Тому я хочу зробити цю програму державною, забезпечивши хоча би проживання/харчування спортсменам і оплату комунальних послуг спорткомплексам. Інше, це екіпіровка, інвентар, спортивне харчування, збори, фінансування спортсмена, - на це все гроші варто використовувати спонсорські, так воно і має працювати. А поповнення з бюджету має йти з двох-трьох джерел: проста допомога людей у фонд; продаж професійних послуг (наприклад, послуг з організації змагань високого рівня). Я готовий рухатися далі, працювати над створенням такої програми і впровадженням та вдосконаленням її на вищому рівні».
«На Сході спорту не буде ще довго, а дітям потрібно обов’язково займатися»…
Майже два місяці діти із різних куточків країни перебувають у Луцьку. Сьогодні тут тренуються і живуть учасники вже другої хвилі привезених юних спортсменів. Бажаючих настільки багато, каже Віталій Алпатов, що питання належного перебування тут дітей, стають все більш актуальними. Утім, разом із однодумцями, тренер обіцяє розвивати ініціативу та продовжувати допомагати маленьким плавцям.
«На червень я уже чекаю дуже багато дітей, зокрема, які повертатимуться з-за кордону і спортсмени уже телефонують, бронюють місця. Їх настільки багато, що я розписував норматив і усі бажаючі просто не вміщаються в рамки нормативу. Крім того, планую зробити тренувальний збір у Львові, адже там є два здоровенні олімпійські басейни. А от що буде з вересня, поки не знаю. У гуртожитки Луцька повертатимуться на навчання студенти, тож це питання на разі відкрите, над цим я працюю.
Потрібно розуміти, що на Сході, до прикладу в Харкові, спорту не буде ще дуже довго, а дітям потрібно обов’язково займатися.
Так, перший тиждень нам було дуже важко, ми хвилювалися, хвилювалися батьки дітей. Однак, з часом ми налагодили процеси, взяли двох тренерів та двох дівчат студенток ЛНТУ, які повністю займаються дітьми.
За моєю стратегією, я хотів би, щоб літом діти відпрацювали, відплавали і додатково ще у мене залишалося на постійній основі близько 100 профінансованих місць. Це важливо для дітей, бо з 12 до 15 років - вагомий період, коли дитина вже визначилася із видом спорту і чітко розуміє, чого вона хоче. І таким чином, ми могли би продовжувати тренування та залишатися під підтримкою».
«Планів багато, діти задоволені»…
Надзвичайно важливо, каже Віталій, вивезти дітей із зони бойових дій, із небезпечних місць і дати їм можливість отримати моральний спокій та зосереджуватися на професійному зростанні. Окрім того, що тут, у Луцьку, діти посилено займаються у басейні, мають відповідне харчування та комфортні місця проживання, для них щовихідних влаштовують усілякі розваги та сюрпризи.
«По неділям ми ходимо в кіно, на боулінг. Зараз діток більше, тому ми граємо в футбол, організовуємо пікніки та майстер-класи. Влаштовуємо абсолютно різні розваги. У теплу погоду підемо на пляж на Стир, зробимо шашлик. Планів багато, діти задоволені. Батьки звичайно хвилюються, відпускаючи дитину, телефонують, але краще в Луцьку займатися спортом та жити і розвиватися, аніж ховатися у підвалах під вибухами.
Я дуже хочу подякувати ректору ЛНТУ Ірині Вахович за підтримку, за людей, за спорт, за правду. Відгуки про неї дуже круті і тепер я розумію чому. Дякую всім добрим людям, які допомагають. Реклами я не хочу і не люблю, але хочу багатьом людям подякувати, бо вони надзвичайно круті».
Під час нашої зустрічі, діти саме займалися із психологом, яка допомагає юним спортсменам правильно орієнтуватися в житті, досягати висот та не боятися складнощів. Того ж дня дітей навідали волинські нацгвардійці, котрі провели майстер-клас, щоби підтримати їхній моральний дух і трохи розвантажити від того, що вони бачили і що пережили. Для цього їм організували показові міні-заняття зі службовою собакою, продемонстрували зразки озброєння, квадрокоптер та провели урок тактичної медицини. А ще, спільно розважилися у груповій вікторині на загальні знання з історії України та волинського краю.
«В ЛНТУ відгукнулися і підтримали»…
Разом із дітьми, поряд з тренерами, щодень проводять дві студентки кафедри права ЛНТУ. Діана Крук та Райта Емілія 24/7 перебувають із дітьми, возять у басейни, допомагають абсолютно у всьому.
«Це дуже класно, бо мало хто зараз, під час війни щось робить для дітей, переважно всі хочуть допомогти військовим і це дуже правильно. Але і дітям потрібна належна увага, особливо тим, хто представлятиме нашу країну у світі», - кажуть дівчата.
Більше того, юридичний супровід Віталію Алпатову надає наша колега, кандидат юридичних наук Олександра Філюк. Вона розповідає, що спершу погодилася допомогти на прохання товариша, а згодом зрозуміла, що покинути цю справу не може і не хоче, адже ця допомога надзвичайно важлива для майбутнього країни.
«Я долучилася як юрист і займаюся юридичним супроводом, грамотним розподілом фінансів тощо. Запропонувала займатися у басейні ЛНТУ, на що Ірина Вахович радо відгукнулася і підтримала ініціативу, вона відкрилася та пішла нам на зустріч і це теж дуже крута відкрита діяльність, так, на жаль, роблять не усі. Наші студентки живуть разом із дітьми та в усьому їм допомагають. У будь-якому разі, повинні бути люди які можуть і хочуть долучитися та допомогти реалізувати надзвичайно важливий проект. З цим проектом я поріднилася, з Віталієм, ми уже стали добрими друзями і я буду їх підтримувати. Поки я буду потрібна, я буду це робити.
Насправді це проект, який тримається на крутих людях, які дуже вірять в Україну. Ми розуміємо, що зараз басейн – це не те, чим займаються в країні, адже у нас війна. І перші діти, які до нас приїхали, вони реально вийшли зі сховищ та підвалів. Тому ми шукаємо шляхи допомоги юним спортсменам і будемо продовжувати робити те, що має значення», - ділиться Олександра.
«В Луцьку діти не одразу зрозуміли, що знаходяться у відносній безпеці, по трошки «відходили» і з часом їм ставало морально легше»…
Карпова Тетяна - тренер ДЮСШ №1 з міста Біла Церква, Київської області. Вона уже 15 років викладає плавання і має великі досягнення серед своїх спортсменів. У Луцьк вона привезла своїх вихованців, після того, як побачила оголошення від Віталія про можливість врятувати дітей від війни і повністю забезпечити їм спортивний розвиток. Зустрічаємося із нею та мамою одного з вихованців у басейні ЛНТУ, де саме тренуються діти.
«Мої діти - зі спортивних класів, у нас такі є в Білій Церкві і вони єдині в Україні. Там по 2 рази на день вони займаються плаванням, а на базу спортшколи до них приходять вчителі із загальноосвітніх шкіл. Тобто діти навчаються за іншою програмою, аніж у звичайних школах. Їм необхідно обов’язково тренуватися, але у зв’язку з війною, дитячі заклади закриті і діти позбавлені можливості займатися.
Коли ми приїхали в Луцьк, ще не дуже розуміли, як усе буде відбуватися. Ми, так би мовити, першовідкривачі. Але нас дуже добре прийняли, ми тренуємося двічі на день, ми маємо безкоштовне триразове харчування, із додатковими потребами допомагають волонтери, відношення до дітей просто прекрасне. Майже місяць ми тут перебуваємо і нас запросили навіть взяти участь у змаганнях.
Без батьків довго дітки не витримують, бо вони ще маленькі і сумують, але для спортсмена місяць - це таки вагомий крок.
У Білій Церкві ситуація була доволі складною, діти були налякані і усе відчували, а в Луцьку не одразу зрозуміли, що знаходяться у відносній безпеці, «відходили» по трохи і з часом морально їм ставало легше. Тут для дітей організовують цікаве дозвілля. У перший день нам влаштували пікнік з іграми, конкурсами, подарунками та інвентарем для плавання, була піца. Потім ми ходили в боулінг, який деякі діти побачили вперше, бо в нас у місті такого немає. Кожних вихідних для нас влаштовують різноманітні розваги. Ми дуже вдячні Віталію Алпатову, волонтерам та ЛНТУ. Нам дуже подобається в оновленому басейні і ми дуже задоволені, що приїхали саме сюди», - резюмує тренер.
Кожна велика справа починається із маленьких кроків. І кожен цей крок важливий, адже його роблять люди із відчайдушною мрією, великим серцем, надзвичайною відповідальністю і невгамовним натхненням. ЛНТУ має за честь долучитися до цієї справи і сприяти розвитку спорту серед молоді, гуртуючись із однодумцями навколо єдиної мети – щасливої України. Дякуємо Віталію Алпатову, Олександрі Філюк та усім волонтерам, меценатам і небайдужим людям, які роблять наших дітей щасливішими. Все буде Україна!
Ілона Карпюк, відділ іміджу та промоції ЛНТУ
