«Щоби навчати військовій справі – треба бути військовим», - завідувач кафедри Луцького НТУ Павло Турсумуратов
Нещодавно кафедра військової підготовки Луцького національного технічного університету відзначила другу річницю від дня заснування. Немалі зусилля приклали ректор Луцького НТУ Петро Савчук, завідувач кафедри Павло Турсумуратов та увесь викладацький склад, аби втілити в життя задум і таки запровадити військовий освітній напрямок у луцькому університеті. Хоча кафедра ще зовсім молода, втім досвідченим військовим вдалося забезпечити її гідною матеріально-технічною базою та навіть впровадити новітні технології. Водночас, справжніми прикладами для своїх студентів є викладачі, кожен з яких має бойовий досвід і чималий службовий стаж. Тож, про те, як зародилася ідея створити кафедру військової підготовки, хто і на яких умовах може на ній навчатися, які перспективи мають перед собою випускники і хто ж ті люди, які можуть навчати військовій справі - читайте в інтерв’ю із підполковником Павлом Турсумуратовим.
Якою ж була історія створення кафедри військової підготовки у Луцькому НТУ, як зароджувалася і втілювалася в життя ця ідея?
Ідея зародження кафедри військової підготовки в Луцькому НТУ була закладена ще покійним ректором Віктором Божидарніком. Я прийшов працювати на кафедру у 2016 році на запрошення уже нового ректора Петра Савчука. На той момент була постанова Кабінету Міністрів України про створення військових кафедр, в тому числі й нашої. Таких кафедр загалом по Україні на той момент було 9. Після того, як я прийшов на посаду, цивільні документи уже були готові, але ще не було основного документу – спільної директиви Міноборони і Генштабу ЗСУ про створення саме кафедри. Ця директива відбулася 4 травня 2016 року і відтоді саме цього дня ми відзначаємо День створення кафедри військової підготовки Луцького НТУ.
За якими спеціальностями здійснює підготовку військова кафедра?
Кафедра готує офіцерів запасу за трьома військово-обліковими спеціальностями: «Бойове застосування механізованих підрозділів, частин і з’єднань», «Бойове застосування з’єднань, військових частин і підрозділів наземної артилерії» та «Психологія». На даний момент ми провели два набори, тож на другому курсі навчаються 89 студентів, а на першому – 39.
Розкажіть детальніше про вашу базу: яке озброєння ви маєте, яким чином обладнана територія, адже вона у вас достатньо велика…
До передачі території на баланс університету, вона належала АТП. Територія досить велика, нам стільки її не треба, тому частину ми відгородили. Одним із завдань було створення стройового плацу – це необхідний елемент у військовій установі. Також ми зробили бокс, обладнали його і готові зберігати техніку й озброєння. Приміщення відповідає усім нормам збереження, але поки немає бойової техніки. Якщо ж ми її отримаємо, то обладнаємо ще відеонагляд.
Сама база створена завдяки коштам, які виділила Волинська обласна рада. Ми їм дуже вдячні, адже це основне фінансування. За рахунок цих коштів ми обладнали територію, стройовий плац, встановили трибуну, флагшток, по периметру поставили огорожу і обладнали 6 навчальних аудиторій. Крім того, ми придбали лазерний тир, який дозволяє проводити стрільби стрілецькою зброєю: пістолетом Макарова, автоматом Калашникова і РПГ (ручний протитанковий гранатомет). Ми отримали від Міноборони дві гармати: 100 мм гармата МТ-12 "Рапіра" і 122 мм гаубиця Д-30. Нині нам дуже не вистачає бойової машини піхоти (БМП) та бронетранспортера (БТР) для механізованих підрозділів. Ми вже неодноразово зверталися до Генштабу, але поки нам відмовляють, тому що в Україні триває війна і бронетанкова техніка навіть 5 категорії йде на нужди ремонту, відновлення і знову відправляється в зону проведення операції об’єднаних сил. Усе озброєння в нас навчальне, адже нам по статусу не можна утримувати бойове, хоча кімната для зберігання зброї обладнана за усіма сучасними вимогами і дозволяє зберігати і бойову зброю і боєприпаси. Стрілецької зброї та її видів у нас абсолютно достатньо, нам не вистачає лише бронетанкової техніки. До того ж, потреба є в автомобільних тягачах та мінометах, але надіємося, що нам все таки їх дадуть. Кафедрі лише два роки, це дуже мало і за цей час зробити одразу все, чого хотілося б, фактично неможливо, хоча бажання у нас є.
Які існують правила прийому на військову кафедру, чим вони відрізняються від вступу звичайних абітурієнтів?
Навчатися на кафедрі військової підготовки мають право громадяни України, які мають або здобувають ступінь освіти не нижче бакалавра і на момент завершення навчання цей ступінь отримали. Така необхідність пов’язана із присвоєнням офіцерського звання. Віковий ценз – до 43 років для цивільного населення та до 30 років для військовослужбовців. Бажаючі подають документи та здають вступні іспити. Серед них, іспит із фізичної підготовки (нормативи для хлопців – підтягування на перекладині, для дівчат – силова комплексна вправа; для усіх –біг 100 метрів та 1 км). Усі нормативи розміщені на офіційному сайті. Крім того, абітурієнти здають вступні іспити із професійно-психологічного відбору. Тестові питання попередньо не повідомляються, а роздаються саме під час вступу. Тобто ніхто завчасно підготуватися до них не може. Я сам ці тести здавав, випробовував їх на собі, а вперше таке тестування я мав можливість проходити, коли служив заступником обласного комісара. Після психологічних тестів, вступники здають навчальну військову підготовку за програмою 10-11 класів, що складається із двох частин: теоретичної і практичної. Теоретична частина містить 5 запитань, а практична вимагає продемонструвати виконання стройових прийомів.
Яким чином відбувається власне навчання?
Після того як ми студентів зараховуємо, у них починається навчання. Воно проходить методом військового дня, один раз на тиждень. Першокурсники навчаються по четвергам, другокурсники по понеділках. Тобто у році в них 10 навчальних місяців і два місяці - канікули. Після першого курсу студенти проходять комплексні практичні заняття з виїздом на полігон, терміном у 21 добу. На завершення другого курсу призиваються через районні і міські військові комісаріати на навчальний збір на 30 діб. Звичайно, цього для навчання мало... Я свого часу для того, щоб отримати офіцерське звання, навчався 5 років день у день.
Серед ваших студентів є дівчата. Чи багато дівчат навчаються на військовій кафедрі і які спеціальності обирають?
Навчаються як хлопці так і дівчата, загалом у нас є 17 дівчат. Вони проявляють неабияку зацікавленість, ініціативність, очі блищать, хочуть вчитися. В основному дівчата вчаться на психології, а одна дівчинка цього року попросилася на артилерію. Цього року до нас на вступ документи подали уже 8 дівчат, є і такі, що виявили бажання навчатися в піхоті – механізовані підрозділи.
Відомо, що на вашій кафедрі навчається священнослужитель?!
Так, це правда. У нас навчається один священнослужитель, він перебуває у Державній прикордонній службі і я маю таку думку, що в майбутньому це буде військовий капелан.
Які перспективи мають перед собою випускники військової кафедри, де вони можуть себе реалізувати?
Основне призначення – ми готуємо офіцерів запасу для Збройних Сил України. Але отримавши звання, випускники можуть іти чи призиватися в інші силові структури, наприклад в СБУ, Державну прикордонну службу, Національну гвардію чи Нацполіцію. Цього року в нас відбудеться перший випуск і після цього будемо робити аналіз, хто куди пішов. До слова, існує наказ міністра оборони, в якому вказано про призив офіцерів запасу на 1,5 роки після завершення навчання на кафедрі військової підготовки у ЗВО. Побачимо, наскільки це реально відбудеться. Але я особисто проводив усне опитування майже половини наших студентів, за результатами якого, бажають продовжувати службу близько 20 чоловік.
Розкажіть про ваш військовий шлях. Як вам вдалося потрапили саме у викладацьку справу?
Я закінчив Київське вище танкове інженерне училище у 1986 році. З тих пір я увесь час провів в армії і звільнився у 2014 році. Протягом цього часу, у загальній кількості я прослужив 32,5 роки. Проходив службу на різних посадах: перша – заступник командира танкової роти з озброєння, а завершив службу на посаді заступника обласного комісара. У військах я досягнув посади командира військової частини. В загальній кількості на цій посаді я прослужив 13 років. Крім того, у 2003 році закінчив військову академію, яка на той час називалася Національна академія оборони України. Тож, нині маю дві військові освіти. В університет мене запросив ректор Петро Савчук, хоча, чесно кажучи, ніколи не думав, що доведеться обіймати таку посаду. Будучи школярем, мені пропонували піти в педінститут, я відмовився, бо розумів, що це не моє. А виявилося навпаки. Взагалі офіцер, командир – це і вихователь, і викладач, і навіть більше, бо протягом доби, 24 години поспіль ми несемо відповідальність за своїх підлеглих.
Хто входить до вашого колективу, розкажіть про викладацький склад кафедри?
«Бойове застосування механізованих підрозділів, частин і з’єднань» викладає підполковник запасу Скрипниченко Григорій Олександрович. Він у нас найбільш досвідчений як викладач, бо більше 20 років пропрацював в Донецькому національному технічному університеті. З наземної артилерії – майор запасу Наземцев Олександр Іванович, учасник АТО, воював в складі 51-ї ОМБр, має бойове поранення. Спеціальність «Психологія» у нас викладає підполковник Грицюк Дмитро Ігорович – співробітник СБУ, учасник АТО, воював в складі окремих диверсійно-розвідувальних груп. Теж має бойовий досвід. На «Психології» також працює викладач Потапюк Лілія Миколаївна. Крім того, є начальник відділення обліку зберігання і ремонту озброєння і військової техніки старший прапорщик Зубер Володимир Володимирович. Усі основні працівники у нас повинні мати військову освіту, адже щоби навчати військовій справі – треба бути військовим. Всі мають вислугу не менше 20 років, відповідний стаж служби і досвід, але усі ми ще вчимося. Мені раніше не доводилося працювати в навчальних закладах і на таких посадах, моє уявлення про кафедру військової підготовки було віртуальним, а вже прийшовши сюди ми створили таку кафедру, яка є на сьогоднішній день. Звичайно, є ще чому повчитися, але однозначно, ніхто склавши руки не сидить.
Які маєте задуми на майбутнє, що плануєте ще реалізувати?
Перше і головне завдання – доукомплектуватися стосовно військової техніки. Наступне, що ми плануємо зробити, це трохи змінити і вдосконалити лазерний тир, змінити приміщення, збільшити відстань і наситити його складову – мішенне поле. Хочемо додати зброю, зокрема снайперську гвинтівку, бо це необхідно механізованим підрозділам, кулемет. Це ми плануємо реалізувати найближчим часом, але, звісно, усе залежить від фінансування. Є також в планах відкрити, як мінімум, дві-три нові спеціальності. Є у нас такі бажання і є можливості, тому ми над цим працюємо.
Після цікавої і швидкоплинної розмови із завідувачем кафедри, на підтвердження усіх його слів, вдалося поспілкуватися з молоддю, які саме зараз освоюють військовий фах. Мабуть найкращим підтвердженням того, що вчитель хороший, є відгуки вдячних студентів. Тож, власними коментарями про навчання та обраний шлях поділилися здобувачі військової освіти.
«Я навчаюся за напрямком бойове застосування механізованих підрозділів і навчання мені дуже подобається. Тут я знайшов друзів, вивчив чимало нового. До того ж, нещодавно ми їздили на полігон на навчальні збори, там я постріляв зі всіх видів зброї: СВД, ПМ, АК, ПКМ, вивчив принцип їхньої роботи, побачив життя в казармі. Тому навчанням я задоволений. На військовий шлях мене наштовхнув мій тато, який також є військовослужбовцем, тому планую надалі рухатися цим напрямком», - розповідає першокурсник Максим Кононов.
Поділилася враженнями від навчання й студентка першого курсу Олена Омельяненко, яка, до речі, уже є військовослужбовцем: «З 2010 року я уже є військовослужбовцем за контрактом і маю звання старший солдат. У мене є вища освіта, але цивільна, а для військовослужбовця цього мало, щоби далі рости по званню. Тому я вступила сюди і вивчаю психологію. Після закінчення університету я одразу пішла працювати бухгалтером, але, водночас, я була військовозобов’язана, тому до цієї справи я дуже звикла і для мене поїхати на полігон чи походити стройовим на плацу - це як лікарю зробити огляд. Я б сказала, що дівчата навіть більш витривалі, ніж хлопці. Натомість, прослуживши уже 8 років, я побачила і плюси і мінуси цієї справи, хоча, як на мене, для жінки тут переваг більше, аніж недоліків».
Насамкінець завідувач кафедри військової підготовки Луцького НТУ звернувся до потенційних абітурієнтів і запросив на навчання, адже захист Батьківщини – почесна професія: «Запрошую усіх бажаючих до навчання на кафедрі військової підготовки Луцького НТУ. Отримати звання офіцера – звучить гордо, а захист Батьківщини – професія почесна. До нас йдуть справжні чоловіки і жінки, патріоти», - резюмував Павло Турсумуратов.
Ілона Карпюк, інформаційний відділ Луцького НТУ
Автор фото – Олександра Містюк (більше фото за посиланням: https://www.facebook.com/LutskNationalTechnicalUniversity/photos/?tab=al...)
